За церковним календарем 5 травня – день святого апостола Луки. В народі відзначали давнє, очевидно, дайбозьке свято “Ляля”, або “Червона гірка”. Одразу по обіді на сільській леваді збиралися хороводи. Вибравши найсимпатичнішу дівчину, прикрашали її шию, руки, ноги й талію всілякою зеленню, на голову одягали вінок із свіжих квітів й урочисто всаджували на “трон”, зроблений з кількох плиток свіжого дерну, покладених одна на одну. Поруч ставили глечик з молоком, сир, масло та інші молочні продукти. До ніг “Лялі” кожна присутня дівчина клала свіжосплетений віночок. Дівчата водили довкола “Лялі” хороводи і співали пісень. Переважно це були веснянки: А в правую середу, середу, Пасла дівка череду, череду. Та загубила корову, корову, Та запалила діброву, діброву. Та дібровонька палає, палає, Дівка корови шукає, шукає. Та цебром воду носила, носила, Та дібровоньку гасила, гасила. Та кілько в цебрі водиці, водиці, Стільки хлопцям правдиці, правдиці. Та скільки в небі зірочок, зірочок, Стілько хлопцям дівочок, дівочок. Після цього “Ляля” причащала подруг їством, що стояло поряд, кидала присутнім по віночку. Юнки ловили їх на льоту і берегли вдома до наступної весни. На це свято народ відгукнувся дотепними прислів'ями: • Сьогодні в нас Луки – ані хліба, ані води. • Багач, що не має на Луки ні хліба, ні муки. • До весняного Луки нема хліба й муки, а прийшов осінній Лука - з'явились хліб і мука. Наведені вище афоризми яскраво відбивають той період, коли в селян уже вичерпувалися припаси. Один із них нагадував господарям, що незабаром прийде день, коли доведеться затягнути пасок до нового урожаю: “Дочекалися Луки: ні хліба, ні муки”. Але з дня святого Луки вже можна було садити цибулю.