Обереги - Методичні матеріали - Каталог файлов - Портфоліо вчителя

Портфоліо вчителя

Меню сайту
Категорії розділу
Методичні матеріали [16]
Поради батькам [1]
Раджу почитати
Наше опитування
Ваші життєві цінності
Всього відповідей: 509
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Методичні матеріали

Обереги
[ ] 09.03.2008, 22:17
Добра мати до своїх дітей,
А земля – до всіх людей.

Землю гріх ображати,
бо вона – наша мати.
Землі
Зелена земле,що мене
зростила й розуму навчила!
За цвіт, за плід, за все земне
тобі спасибі, мати мила!.. ( Максим Рильський)

Земля – берегиня всього роду людського. Вона нас годує, одягає, напуває. Грудочку землі люди здавна беруть із собою в далеку подорож на спомин про рідний край. Про людину можна судити, яка вона, по відношенню до природи, до землі. Земля, земелька, землиця народжує і ховає. Землю вважали живою: вона дихає, втомлюється, хворіє, відчуває ласку, біль, все чує, все знає. У наших предків найміцнішою вважалась клятва землею. Давні українці знали і використовували молитви та заговори під час посухи, на врожай, від грому, граду тощо. Існувало таке прислів'я: "Хто про землю дбає, вона тому повертає".
Головною берегинею родини є мати та її колискова пісня. Материнська колискова — це саме той оберіг, який захищає від усього лихого. Наші прадіди вірили, що від „вроків” та дитячого плачу, найкращі ліки – це колискові, що нагадують магічні молитви.

Котику сіренький,
Котику біленький,
Котик волохатий,
Не ходи по хаті,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
Дитя буде спати,
Котик воркотати.
Ой на кота воркота,
На дитину дрімота.

Берегиня – це й наша оселя, усе, що в ній є: хатні речі, родина, пісня.
Піч–мати - головна в хаті берегиня, служить українському селянинові тричі: для опалення житла і як тепле спальне місце, для приготування їжі, випікання хліба. До неї завжди ставились як до священного предмета, тримали в чистоті.
Прославимо піч,прадавню українську піч,
що гріла наших предків, як перина.
В ній теплий попіл парував всю ніч,
і не одна тут пестилась дитина.
(Богдан Гірський)

Загадка
В куті стою я ніч і день,
з місця не рушусь, мов той пень;
взимку мене обіймають,
влітку забувають.

Ще шість тисяч років тому праукраїнці обожнювали піч.
В Україні існував справжній культ печі.
І не тільки тому, що в ній варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя, на ній спали, лікували застуди тощо. Піч символізувала родинне вогнище, неперервність роду.
Чому засватана дівчина колупала піч? Вважається, що вона виконувала символічний акт: під нігті потрапляла не проста глина, а часточки батьківського домашнього тепла, материнської любові, які дівчина хотіла взяти у дім нареченого.
Піч була образною учасницею багатьох народних обрядів. Саме в ній випікали святиню – весільний коровай.
Піч часто білили, прикрашали декоративними розписами (Поділля), витинанками (Хмельниччина), розмальовками на папері (Петриківка).
Категорично заборонялося плювати у палаючий вогонь, лаятися біля печі (“Сказав би, та піч у хаті”).
Піч була оберегом від різної нечисті.
На знак пошани до віковічної годувальниці українців на Рівненщині навіть споруджено пам’ятник печі. За словами В.Земляка, “для справжнього українця піч однаково, що алтар для віруючого”.

Хліб - оберіг родини , він – святий.

Здавна народ України славився своєю гостинністю, бо “Веселий гість – дому радість”. Споконвіку на столі, застеленому вишитим рушником, лежав хліб, а біля нього – сіль, які завжди для українців були святинею.
Хліб – найвиразніший, найпопулярніший атрибут, символ добробуту, гостинності, хлібосольства, радості, щастя, здоров’я та багатства. “Хліб – усьому голова”, “Хліб та вода – козацька їда”, “Без хліба суха бесіда” – приклади української народної мудрості.
За звичаєм, випічкою хліба займалися жінки.
Хліб – один із найдавніших і найважливіших символів української обрядовості. Так, усі різновиди весільного печива відображали ідею єдності родини, міцності шлюбу, продовження роду, благополуччя і злагоди в сім’ї.
В Україні існувало багато видів обрядового хліба, який приурочували до різних дійств та свят. Сюди слід віднести верч – весільний обрядовий хліб, різновид калача; жайворонки – обрядове печиво весняних святкових дійств; коровай – обрядовий весільний хліб, а також символ завершення збирання врожаю. До Великодня випікали коровай (давньослов’янську “бабу”). Ще задовго до прийняття християнства споживали разом із обрядовими яйцями – писанками і крашанками, які є символом життя.
Особливою стравою українського народу були пиріжки, які формою нагадують півмісяць або серп місяця.

Загадки
Народився у землі,
Зарум’янивсь на вогні
І з’явився на столі
До борщу тобі й мені.
Духмяна, ситна і пухка,
Вона на стіл ляга щоднини.
Смачна, рум’яна й запашна,
А називається…(хлібина).


Рушник

Рiдна мати моя, ти ночей не доспала
I водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала.
А.Малишко
Чи є у вашій оселі вишитий рушник? Адже він – старовинний оберіг дому та родини, атрибут народних свят: весілля, хрещення, зустрічі та проводів гостей а також похорону тощо. Знакова природа рушника не обмежується лише його орнаментом. У дохристиянський період рушники виконували роль, схожу на ту, яка надалі перейшла до ікон. Аж до наших часів збереглося ритуальне використання рушників. Вони були необхідним складником наших традицій і прикрашалися своєрідним орнаментом, пов’язаним з культом сонця, місяця і зір. Рушники, які були оберегом, розвішували на покуті, над вікнами та на стінах.
У стародавніх пам’ятках, як мотив, на рушниках, виступає рослинний орнамент у вигляді дерев (Дерево життя), стилізоване зображення жінки-матері з піднесеними вгору руками у супроводі павичів. Це зображення богині землі “Берегині”. Ці рушники зазвичай обведені хвилястою безперервною галузкою, що є символом тяглості життя. Її називають “каймою” або “габою”.
На більшості рушників зустрічаємо орнаменти, створені з трикутників, ромбів, квадратів, а також стилізованих людських постатей, птахів, звірів та дубового листя. Кольори і розміщення мотивів на рушниках залежать від того, з яких околиць України вони походять.
Рушник є одним із найдавніших ритуальних атрибутів, символом. Він поєднує людину з її пращурами.
У весільному обряді заручин старший староста клав на накритий рушником хліб руку нареченої, зверху – руку нареченого і перев'язував їх рушником. Опісля молода пов'язувала старостів рушниками, які сама вишивала. На весіллі рушниками також пов'язували молодих, сватів, прикрашали вільце, вистеляли дорогу від порогу до столу.
Рушники можуть бути ткані або вишивані. Ними прикрашають хату, а при будові хат пов’язували рушниками будівничих.
Як декоративна оздоба рушник надавав хаті святковості, урочистості, національного колориту. Вони вражали багатим декором, соковитістю барв, розмаїтістю орнаменту, що мав глибоку символіку.
"Хай стелиться вам доля рушниками!" – кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди i любовi.

Сорочка
Чорна-чорна була
та сорочка, чорніша від ночі.
Чорна-чорна була та сорочка, як хлопцеві очі . А.Малишко
Споконвіку українські жінки та чоловіки шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг.
Вишивка глибоко пустила своє коріння в життя, побут та культуру українського народу. Понад століття тому українські родини одягали під час Різдвяних свят нові вишиванки, які спеціально вишивали до цих днів. Вишиванка, одягнена на свята, вважається дуже стильною, крім цього, це патріотично і справжній шик.
ПОКУТЬ

Найважливішим у кожній хаті є покуть (божниця) – престольне місце в оселі, яке оберігало родовід від різних лукавих сил, місце духовного самоочищення людини.
Біля покуті – постійне місце столу. Вона розташована по діагоналі від печі, що була звернена до сонця, розміщувались домашні предмети найвищої духовної цінності: священні книги, вишитий рушник, різні гілочки, паперові та живі квіти, засушені у пучках васильки, м’ята, барвінок, любисток.
За християнських часів за образами, що висіли на стіні над покуттю, тримали свячену воду, клали клечання (рослини, зібрані на зелені свята, якими прикрашали житло).
Покуть була постійним місцем, де, починаючи з зажинків і закінчуючи обжинками, стояв пучечок колосків (Дідух) і завжди сидів господар дому.
За словами В.Скуратівського, коли народжувалася дитина, то першу купіль робили на покуті, тут мав стояти й обрядовий горщик каші, коли справляли хрестини.
Почесним гостям обов'язково пропонували сідати біля божниці. У якій би скруті не жили господарі, на столі обов’язково мав лежати буханець і дрібок солі як ознака родинної злагоди й гостинності.
На свято Коляди в оселі влаштовували акт священнодійства – покуття. За словами етнографа В.Мицика, "лише зблисне вечірня зоря на небі, господар несе на піднятих над головою руках кутю і тричі приказує: "Кутю на покутю, а сонце – у віконце”, “Кутю на покутю, а узвар – на базар".
Під час весілля молодят та їх хрещених батьків також вшановували на почесному місці. Коли ж помирала людина, її теж клали на покуті головою до божниці.
Було святим обов’язком, заходячи до хати, знімати головний убір і хреститися на покуть.
Обітниця, виголошена покуті, вважалася священною і непорушною.




Криниця
Яка криниця, такий господар,
який поріг, така господиня.


Жива криничка
За селом у нас криничка,
неглибока, невеличка.
Клен шумить над нею листом,
в ній вода холодна й чиста.
Йдуть із поля трудівниці –
завертають до криниці.
Із відерцем ходить мати
чисту воду з неї брати.
Знають люди: як нап’єшся,
наче сили наберешся.
І говорять: то криниця,
у якій жива водиця.
М.Сингаївський.
Криничну воду здавна вважають святою, як хліб, землю, вогонь. Українські криниці споконвіку символізують достаток, невичерпну людську доброту, щирість, привітність.
Криниці – чисте джерело пам’яті про наших предків. Цей оберіг об’єднує різні покоління, адже криниці викопували діди й батьки, а п’ють з них і бережуть пам’ять родоводу їхні діти й онуки.
Нові криниці копали чоловіки до літнього свята Івана Купала. Обов’язково висаджували поряд кущ калини, який оберігав воду від спеки, прикрашав криницю.
Загадки

У проваллі глибоко виблискує око.

Серед села стоїть бочка, хто хоче, той нап’ється.

Прислів’я
Не плюй в криницю, знадобиться води напиться.
Калина


Там червона калина - мов святий оберіг,
Споришева стежина приведе на поріг.
Там матуся співала колискові пісні,
На добро дарувала вишиванку мені.

Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ мертвих зі світом живих.
Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:
Ой у лузі червона калина похилилася.
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо.
А ми нашу славну Україну розвеселимо!

Прислів’я
Без верби і калини нема України.
Гарна дівчина, як у лузі калина.
Любуйся калиною, коли цвіте,
а дитиною, коли росте.

Не ламай калину коло хати ,
бо вона заплаче наче мати.
І впадуть на трави на шовкові
серця сльози колискові.

Верба
З вербою пов'язане велике християнське свято Великдень, якому передує Вербна неділя. На Вербному тижні, у неділю, святили вербу. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду, під час грози їх викидали надвір, щоб, як казали "град припинився", обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти.
Український народ оспівує це дерево в піснях, поети - у віршах.

Біля млину - калина,
Біля ставу - верба.
Біля тину - дівчина,
Біля серця - журба.
Та калина чарівна
І в ночі не засне,
Та дівчина-царівна,
Що чекає мене.

А верба над грай-водою
Наша пісня, наша доля.
Хай завжди мене верба
Та й додому поверта.
Хай завжди мене верба
Та й додому поверта.

ВІНОК

“Ой вінку, вінку, хрещатий барвінку...”

Найулюбленішою прикрасою кожної дівчини був вінок.
З ранньої весни до пізньої осені квітчали дівчата свої голови цим дивним створінням природи і рук людських. Цей своєрідний витвір мистецтва був начебто книгою душі дівчини. І кожен міг дізнатися по ньому, що коїться на серці у неї. Мовою символів, якими були квіти вінка, виражали свої почуття, стан душі, події, що відбувалися в житті, надію, свої прагнення.
В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Купальські та обжинкові вінки також були символами сонця, що пов'язано з ідеєю плодючості і добра. На свято Купайла дівчата кидали вінки у річку, шоб дізнатися про свою долю, свого судженого.
Вінки із стрічками протягом століть використовувалися під час весілля.
Не випадково народна творчість зберегла так багато висловів, пов'язаних із вінком: загубити вінок – втратити дівочу честь; "як у вінку” – дуже гарно; "вінчатонько” – маленький вінок. Як правило, дівочий вінок плели з квітів барвінку, маку, білого ромен-зілля, синіх волошок, чорнобривців, дикої рожі тощо.
До вінка впліталось багато різних квітів. Переважна
більшість із них широко використовувалась в народі як лікарські. Це деревій, звіробій, волошки, ромашки, цвіт і ягоди калини, барвінок, мак та ін.
Почесне місце у вінку належить барвінку. Він – символ вічного кохання, сімейного благополуччя, символ життя, безсмертя людської душі. Він прикрашає весільний вінок, груди нареченого, гостей, весільний коровай.
З метою охорони до весільного вінка нареченої вплітали також полин – "траву над травами", один із найсильніших оберегів, мак-видюк, м'яту-руту.
Влітку вінок сплітали із набору різних трав і квітів, а восени був вінок із золотавого й червоного листя.
Кожна квітка у вінку мала своє значення. Так, цвіт вишні та яблуні символізував материнську відданість і любов, ромашка – символ дівочої цноти і чистоти, незайманості, хміль – гнучкість і розум.
Жила у народі наука плетіння вінка. Важливо було знати, як і коли плести, як зберегти квіти у вінку, яке зілля з яким має сусідити. Збирали квіти у певні дні й у певну годину в залежності від призначення вінка, при росі чи без неї. Категорично заборонялося вплітати до вінка листя і квіти "нечистого" зілля, як-от листя папороті, цвіт вовчих ягід, дурман, гірчицю, осот, осоку.
Вінок для українців має велике значення, це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, сонця, влади; цнотливості, молодості, дівоцтва. Плетучи віночки, дівчата співали: – заплету віночок, заплету шовковий на щастя, на долю, на милого вроду!

Заплету віночок, заплету шовковий.
На щастя, на долю, на чорнії брови.
Та й пущу віночок на биструю воду,
На щастя, на долю, на милого вроду.
Ой пливи віночку тихо за водою.
На щастя, на долю, милому зі мною.
Та й поплив віночок тихо за водою —
Серденько дівоче забрав із собою.
Ой пливи, віночку, та по синій хвилі
До тієї хати, де живе мій милий...

Писанка
Писанки – пофарбовані або орнаментовані курячі яйця. Виготовлення писанок пов’язувалося з дохристиянським народним звичаєм зустрічі весни, пізніше – з Великоднем.
Цей вид народного мистецтва поширений у багатьох слов’янських народів, зокрема й українського.
Писанка //галунка// - символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості.
У міфах багатьох народів світу саме яйце є світотворчим началом. Птахи - це вісники весняного воскресіння, Сонця, а їх яєчка - емблема сонця - життя, народження.
"Яйце птаха взагалі, - це зародень життя, символ бога сонця; воно в давнину символізувало - добро, радість, щастя, любов, достаток, успіх, прихилення добрих сил, захист людини від лихих сил"
Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Напр., кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька або безконечник - це символ початку і кінця. Тригвер або триніг символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку інших - повітря, вогонь і воду, треті вважали його символом життя людини. Четверті трактували його як символ неба, землі і пекла. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір усимволізовував радість життя, любов, жовтий - місяць і зорі, урожай; зелений - багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний - чисте небо, здоров'я; бронзовий - матінку-землю; чорний з білим - пошану до померлих родичів, їхніх душ та ін.

Ще наші пращури вважали, що оберіг — це предмет, наділений магічною здатністю оберігати його власника від різних негараздів. Перші обереги з’явилися ще за язичеських часів. Впевненість наших пращурів у захисні сили таких звичних речей, як підкова, віник, колоски, знайшла своє відображення в оберегах.
Зазвичай прикрашали домівку оберегами задля того, щоб догодити домовикові, який, згідно з віруваннями, мешкав у кожній оселі й міг розсердитися та шкодити господарям хати, якщо його не «задобрювали». Щоб умилостивити його, у помешканні вішали «домовушку» — так званий подарунок маленькому казковому господарю, аби він допомагав сім’ї у господарстві.
Частіше за все як оберіг використовували маленькі вінички та мішечки, оздоблені різними прикрасами (так звані «мішечки щедрот», що, за віруваннями, наповнювали сімейну чашу достатком).
Мрії та сподівання, віру в добро та щастя люди пов’язували з певними символами, що їх уособлювали в собі обереги. Кожна деталь оберегу мала свій певний зміст. Так, квасоля символізувала достаток у хаті й красу, просо — захист від зурочення, гречка — родючість і достаток, насіння соняшника — сімейне щастя, часник та цибуля — здоров’я, горобина та шипшина — жіночу красу й молодість, мак — здійснення бажань, гарбуз — плодючість, червоний перець — палке кохання, лавровий лист — славу та успіх, шишка — працелюбність і досягнення успіху, хліб — злагоду в родині, яйце — продовження роду, випічка — багатство, різнотрав’я — довголіття, монети — успіх у справах, хатка — єдність та міцність родини, глечик — хату, повну добра тощо.
Сьогодні обереги окрім охоронної функції виконують ще й естетичну — прикрашають нашу оселю, роблять її затишною. Також вони можуть слугувати чудовим подарунком для рідних і друзів. Тож народна традиція жива й донині.





Виховний захід
ТЕМА : „ Як на тім рушничкові...”
МЕТА. Ознайомити дітей з традиціями та звичаями українського народу, пов”язаними з рушником; Зацікавити учнів вишиванням, як видом мистецтва, розвивати естетичні смаки.
ОБЛАДНАННЯ: виставка рушників , портрет Т.Г. Шевченка, хліб – сіль на рушнику, малюнки дітей.

ПРИСЛІВ”Я:
„ Рушник на стіні ...” Не було в Україні оселі, якої б вони не прикрашали.
„ Хата без рушників, що оселя без дітей,”- говорили в народі. Про рушники говориться і в інших прислів”ях :
„ Рушник на кілочку – хата у віночку”
„Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати”( написані на дошці).
Вч. Сьогодні ми будемо говорити про український рушник – одвічний людський символ.
Розповідь про рушники
Рушник із давніх – давен символізував не тільки естетичні смаки, але й був візитною карткою, обличчям оселі, а відтак – господині. По тому , скільки було і які були рушники, складалася думка про господиню і її дочок. Це характеризувало жіночу вправність, охайність і естетичний смак жінок.
(Діти розповідають вірш „ Як же народжувалися узори на рушнику”)
• Біле поле полотняне
Рівно ткане, чисто пране.
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить.
• Покрутнеться так і сяк –
Зацвіте червоний мак.
Зазирне і там , і тут –
Васильки зацвітуть.
• Застрибає навпрошки –
Пожовтіють колоски.
А пройдеться поволі –
Заряснять листочки в полі.

• Біле поле полотняне
Рушничком барвистим стане.
Вч. Без рушника, як і без пісні не обходиться народження , життя, одруження людини. Недарма казали : „ Рушник – як доля , на ньому люди вишивали своє життя ,”
Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб на вишитому рушнику – здавна висока ознака гостинності українського народу.
Колись рушник був не лише окрасою. А неодмінним атрибутом сільської хати, він мав ритуальне значення.
В хаті рушник є ознакою великої любові до своєї оселі, родини, ознакою гостинності й доброзичливості. Вишиті, виткані рушники – це символи щасливого життя.
В українців із рушниками пов’язано багато звичаїв. Деякі з цих звичаїв з часом загубилося. Ви уважно послухайте і назвете ті звичаї, де і в наш час використовуються рушники.
1) Дитина народжується – йдуть в гості з рушниками.
2) Гостей стрічають з хлібом сіллю.
3) До армії йти хлопцеві – мама дарує сину рушник.
4) Раніше в поле на оранку чи жнива теж без рушників не ходили.
5) Сину ,який вирушав з рідної домівки, теж давали рушник – оберіг.
6) Гарно оздобленими рушниками накривають кошики з паскою ( на Великдень) чи яблуками ( на Спаса) , коли ідуть до церкви.
7)Рушники стелять під ноги молодятам, які одружуються і на ньому вони дають обіцянку один одному на вірність, руки пов”язують їм теж весільним рушником.
8) На весіллі сватів теж пов”язують рушниками (колись любовно їх вишивали дівчата довгими зимовими вечорами).
Рушники були різні, залежно від їх призначення.
Утирачі (утиравники) – не вишиті, з цупкої тканини, рушники для рук , обличчя , тіла. Гостеві давали чистий рушник і воду на руки зливали, показуючи свою повагу до нього.
Стирачі – невід білені рушники для витирання столу, посуду. Зі стирачем ходили корову доїти.
Божники , або покутники – були гордістю для родини. Це рушники для образів. Для них брали найтонше відбілене полотно, вишиті.
Кілкові – для прикрашання дзеркала, портретів, картин.
Рушники біля вікон і дверей були обереги від злих сил. Обереги , як і узори повинні бути безперервними. Часто це були чоловічки , що немовби тримаються за руки.
Ось у нас теж є деякі рушники, які ви принесли. Давайте їх розглянемо. Гарні , правда ?
Так і поети , композитори, захоплені чарівною красою витворів жіночих і дівочих рук, складають вірші, пісні про рушники і обряди, звичаї , де вони використовуються. Поет (1959 р.) Андрій Малишко і композитор Майборода створили пісню , яка називається „ Пісня про рушник” ., їй судилось довге життя. Її можна і зараз почути на сцені, і коли проводжають сина в армію під музику цієї пісні мама синові дарує вишитий рушник, як оберіг, щоб син живий і здоровий вернувся додому.
(Діти слухають запис пісні „Пісня про рушник”)
Вч. – Є рушники подарункові, які вишивають, щоб комусь подарувати : діти мамі, бабуся внукам. Цей вірш теж став піснею. Послухайте. В 4 класі ми будемо вчитися вишивати і теж рушничок вишиєте для мами.
(Діти розповідають вірш „Вишиванка” М. Сингаївського)
• Ми своїми вправними руками,
Вишиваєм рушничок для мами.
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
• Є на ньому півники святкові
Є на ньому квіти малинові,
Щоб на свято маму привітати
Нашу радість їй подарувати.
• Синя нитка – птиці прилітають,
А червона – квіти розквітають.
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
• Листя вишиваєм зеленаве,
Сонце вишиваємо ласкаве.
Щоб на свято маму привітати
Нашу радість їй подарувати.
Вч. Світлана Ярема з м. Вижниця, пише у своєму вірші про мамин рушник. Послухайте, що ж вона на ньому вишила.

(Діти розповідають вірш С. Яреми „ На українськім рушнику”)
• На українськім рушнику
Матуся вишила Карпати,
Рясну калину в квітнику
І долю лебедів крилатих.
• Людей гостинно звідусіль Люблю я мамин рушничок
Стрічати з хлібом в вишиванці,
Щоб цей рушник у день весіль,
Кружляв у запальному танці.
• Щоби давав пісням політ
Й нові узори, мов перлини,
Щоб цей рушник стелився в світ
Як добрий оберіг родинний.

• Люблю я мамин рушничок,
На ньому пісня солов”їна,
То, може, пісня зірочок?
А , може , доля України.
(Показую весільні рушники)
Вч. Що зображено на них, що написано? Такі рушники зберігають молоді, які побралися.
(Діти слухають пісню „ Нам рушник весільний мати простелила”)
Вч. Рушник стає і пам”яттю про того хто вишив його, але відійшов у вічність. Дивлячись на нього, згадується ця людина, її життя , її добрі справи.Про це виклала у своєму вірші Ірина Михайлевська.
(Дівчинка розказує вірш )
• Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала,
І чую : гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута – м”ята,
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась рідна мати.
І біль із серця раптом зник,
Так тепло – тепло стало...
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала.
Вч. – Скажіть , які рушники є у вас дома, у бабусиній оселі ?
( Діти розповідають)
(Діти слухають запис пісні „Рушничок” ,У виконанні Аліни Гроссу)
Вч. --І ще скажемо про рушник – як символ щастя, як символ гостинності і хай стелиться він у світ як добрий оберіг для кожного з нас.
(Діти розказують вірш „ Рушник” )
• Рушникове обличчя веселе,
Обліта коровай на столі,
Закликає гостей до оселі,
Випромінює щедрість землі.
• Рушничок на стіні – давній звичай,
Ним шлюбують дітей матері,
Він додому із далечі кличе,
Де в калині живуть солов”ї.
• Він простелений тим, в кого серце
Не черствіє й дарує тепло,
Хай цей символ сусідиться вічно
В нашій хаті на мир, на добро.





Література та веб-джерела

1. www_gpu-ua_info - Газета по-українськи - Віник оберегу має ”дивитися” вниз
2. http://www.okhtyrka.net/component/option,com
3. http://abetka.ukrlife.org/g_entre.htm
4. http://www.wz.lviv.ua
5. http://www.gpu.ua
6. http://www.expres.ua
7. http://www.museum-ukraine.org.ua
8. http://incd.info/rc-1-0.html
9. http://www.if.gov.ua/
10. http://karaoke.kerma-nn.ru:80/Midi/midim_931.htm
11. http://www.saga.ua/
12. http://www.malecha.org.ua/index.php?ind=reviews&op=section_view&idev=3
13. http://www.gazeta.lviv.ua/sections/lviv/
14. http://www.bohdan-books.com/about/
15. http://www.rius.kiev.ua/news.htm
16. http://nru.poltava.ua/component/option,com_frontpage/Itemid,1/
17. http://www.day.kiev.ua/177553/
18. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. –Київ: Оберіг, 1991. –444с.
19. Скуратівський В. Т. Покуть. – К.: Довіра, 1992. -235 с.
20. Дванадцять місяців: настільна книга – календар. – К.: Веселка, 1993. – 189 с.
21. Іватьо Н. С., Жовнір О. Д., Коструба О. М. Живиця: навчальний посібник з народознавства для 2 класу чотирирічної початкової школи. – К.: Навчальна книга, 2001. -135 с.
22. Леся Вознюк. 1000 загадок. – Тернопіль: Підручники й посібники, 2006.- 140 с.
23. Українські загадки: збірник для дошкільних та шкільних закладів. – К.: Боривітер, 2001. – 205 с.







Категорія: Методичні матеріали | Додав: Cvet_lana
Переглядів: 21209 | Завантажень: 0 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 4.1/13 |
Всього коментарів: 2
2  
хорошо,но только про порог дома не хватает

1  
Матеріал зібрано чудовий. Спасибі за працю.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу

Пошук

Друзі сайту


Copyright Boichenko O.V © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz