В одному густому лісі жили зайчата,
Дружні, веселі маленькі звірята.
Зайчата любили розважатись,
З ранку до вечора на гойдалці гойдатись.
А ще гучно били в барабан, дули в трубу:
- Бам - бам - бам!
- Бу – бу – бу!
Уявляєте, скільки шуму від них,
Від маленьких зайченяток таких?
А неподалік від зайчикової хати
Жив ведмедик волохатий.
Ні з ким ведмедик не дружив,
Ніхто йому не треба!
“Я б сам у лісі цьому жив!
Прогнати усіх треба!
Спочатку за пташок візьмусь,
А потім і до зайців доберусь.
Я не люблю пісень і сміх,
Повиганяю геть усіх!”
Сказавши це, рогатку взяв
Й стріляти у пташок почав.
Образились птахи і з лісу полетіли.
І все пісень своїх співати не хотіли.
А зайці на галяві грались,
Стрибали, весело змагались.
Ведмедик палицю узяв
Іі виганяти зайців став.
“А ну пішли, вухаті!” – закричав,
І гойдалки трощить почав.
Зайчата дуже налякались,
Зібрали речі й з лісом розпрощались.
Кричить ведмедик:
- Ось, нарешті, ось!
Як я хотів, усе збулось!
Ліс мій, господар тут лиш я!
Щаслива доленька моя!
По лісі ведмежа гуляє, А радість його меж не знає.
Сміється, радісно стрибає
Й веселу пісеньку співає.
Стомився й на пеньок присів:
“Я б з радістю медочку з’їв.
Чого ж тоді я тут сиджу?
Піду й медок собі знайду”.
Іде ведмедик лісом, поглядає,
Він дерево із вуликом шукає.
Ось дерево з дуплом. У нім
Знаходиться бджолиний дім.
Сюди маленькі трудівниці,
Нектар приносять. Так весь день.
Лінивих в гості не запросять,
Бо тяжко трудяться щодень.
Ведмедику ж усе байдуже.
Хазяїн в лісі він! Все! Край!
І меду хоче дуже-дуже.
Зійди з дороги! Не займай!
Та бджоли гостя не чекали.
“Дж-ж-ж-ж”, - сердито задзижчали.
Зібралися у рій вони,
Й ведмедя жалить почали.
Кричить ведмедик: “Ой-ой-ой-ю!”
Женуться бджоли за мною!”
Біжить ведмедик що є сили:
”Ой, ой за носик укусили!”
А бджоли жалили злодюжку
у лапку, в спину і у вушко.
Біжить ведмедик по дорозі, скаче:
“Хто порятує мене?” – плаче.
Аж тут болото на шляху. Саме воно
Від бджіл ведмедика спасло.
Бджоли навколо політали,
Вони ведмедика шукали.
Та не знайшли. Сердито погуділи
Й назад додому полетіли.
Врятований ведмедик, та болить все тіло.
І меду вже не хоче, Вже перехотілось.
Сидить у болоті та не знає,
Яка біда його чекає.
В болоті є такі місця,
Що всмоктують усе і без кінця.
Чи птах який, а чи звірятко,
Впадуть туди, тоді вже край!
Якщо саме оце малятко, то пропаде вже, не шукай.
Трясовина – це місце небезпечне,
Завжди це пам’ятать доречно.
Відчув ведмедик, що його щосили
Болото нібито вхопило
І тягне вниз. Злякався він, кричить:
“Хто чує, гей! Допоможіть!!”
На щастя пролітали там пташки
й зайчат мерщій покликали вони.
Зайчата палицю ведмедю простягнули,
За палицю схопились і тягнули.
І так усі гуртом вони
З болота його витягли. Забули зайченята усе зло,
Що ведмежатко їм зробило,
Вони малого обступили
І валер’янки в чай йому налили,
Щоб заспокоївся. А на місця,
Де бджоли покусали,
Компрес із петрушки поклали.
Все добре в казці закінчилось,
І ведмежа з усіма помирилось.
Пробачення у всіх просило,
Пригод таких вже не хотіло.
Ведмежатко зрозуміло
Через що воно пройшло,
Добре правила завчило,
Й дружно з усіма жило.
Правила дуже важливі,
Вам їх теж потрібно знать,
Щоб були усі щасливі, Їх не можна забувать.
Щоб у світі добре жити,
Треба вчитися дружити.
Щоб друзів вірних мати,
Треба їх не ображати.
Щоб не трапилось біди,
Друзів завжди бережи.
Правила запам’ятайте,
Бо ж вони, як день ясні.
І тепер відповідайте
Коротенько: так чи ні!
Дайте відповідь мені,
- Битися – це гарно?
- Ні!
- Говорить слова бридкі
Будете ви друзям?
- Ні!
- Ці слова вже аж ніяк не вживаєте ви?
- Так!
- Чи дівчатко, чи хлопчак, разом треба гратись?
- Так!
- А тепер скажіть мені,
Правила для всіх ясні?
Вчіться слухать й розуміть,
Друзів із півслова.
Цінувати кожну мить,
Знову, знову й знову!
По життю щасливі йдіть,
Й мирно з усіма живіть!
|
